Найстрашніше, найбезглуздіше на світі слово, яке придумало людство - це війна. Хтось не дожив, хтось недоспівав, хтось недокохав… О Боже мій, що тільки творить з людьми придумана війна.

    Війна в Афганістані була не менш безглуздою. Але для кожного із 160 тисяч українських солдатів та їх сімей вона й досі болить.

     14 лютого 2015 року у переддень пам’яті героїв-афганців у Лопушненській школі відбувся урок мужності «Афганістан в моїй душі болить і досі», організатором якого стали педагог-організатор Бондарук О.М. та вчитель історії Сапіжук Т.В. Активісти –старшокласники читали вірші, демонстрували слайди, стоячи слухали присутні пісню О.Розенбаума «Чорний тюльпан», навіть наймолодших школярів не залишило байдужим оповідання Є Гуцала «Остання надія».

       І не в одного защеміло серце коли затремтіла сльоза на широко відкритих очах дев’ятикласниці Бабовал Наталі, батько якої Бабовал Петро, як і Зелінський Василь,Маслюк Віктор та Огінський Віталій скроплювали потом і кров’ю афганську землю. По-різному їх називають: хтось героями, а хтось – окупантами.

     І лише через десятки років війну в Афгані назвуть безглуздою й непотрібною. А чи потрібна війна сьогодні? Чи розумна вона, коли хлібороб, архітектор, вчитель бере до рук зброю?

     Будь проклята доба,

     Коли в ранах конають солдати,

     І від горя сивіє

     У думах згорьована мати.